На  осінніх  канікулах     учні  9-А  та  10  класів  разом  з  класними  керівниками  Полянко  Г.  В.  та  Шаратою  О.  В. та  вчителями   нашої  школи  Качановою  А.П.  і  Спасенко  В. С.  їздили  до Львова на екскурсію. Давно мріяли побувати в цьому місті, вирішили подарувати собі  такий   незабутній подарунок  в самому романтичному місті України. Начулися про його красу та самобутність, але побачене вразило надзвичайно. «Краще один раз побачити…» – говориться зовсім не марно. Місто незвичайно затишне. Сказати гарне – не сказати абсолютно нічого. Саме затишне і у всьому відчувається любов львів’ян до свого міста (чого варті одні лише тримачі для газет на кованих лавках!). Для початку ми скористалися оглядовою екскурсією по місту. Автобус провіз нас по історичному центру. З екскурсоводом дуже пощастило. Видно, що людина любить своє місто і справа, якою він займається. З вікна автобуса ми бачили старовинні будинки, з подивом дізналися, що кожен з них має свою історію і свою таємницю.
Центр проїхали досить швидко, але розповідь екскурсовода дуже інформативна, змогли дізнатися дуже багато за короткий час.
Перша зупинка була біля храму Святого Юра. Цей храм – справжня візитна картка міста, його гордість. На території храму поховані відомі діячі греко-католицької церкви. Раніше тут зберігалися численні картини, які в даний час виставлені в місцевих музеях.
 

. З житлом дуже пощастило, вдалося зняти затишні  кімнати в  хостелі недалеко від собору Святого Юра, ближче до історичних цінностей… Прогулянки   по Старому місту, проїхалися на місцевому трамвайчику (трамваї тут старовинні, але дуже чисті і яскраво  розфаровані. )  Піднімалися на гору Високий Замок. Панорама міста з місцевою оглядового майданчика – приголомшлива. Шкода, що в цей день було вітряно, накрапав дощик. Загалом, довго витримати було неможливо.

  Зате наступного дня – пощастило! Вечірній Львів з висоти Замкової гори – це справжня казка!
Відвідали кілька львівських кафе (каву тут заварюють якось по-особливому, надзвичайно смачно!). Народ там цілком добродушний, веселий і привітний. Причому, привітність не награна, а, що називається, від душі. Обідали  в  місцевому  кафе -  ресторанчику  «Львівська  прем’єра“.Головне в цьому ресторані – не тільки і не стільки атрибутика, скільки прекрасно приготовлені страви. З кухнею Галичини ознайомилися. Сподобалося.
Але до кінця другого  дня з’ясувалося, що місто обійшли, що називається, вздовж і впоперек, оглянули всі основні визначні пам’ятки і архітектурні дива..

«Високий Замок» був другою зупинкою. Ми змогли заново відкрити для себе це гарне місце. Екскурсовод показав залишки кріпосної стіни, ознайомив з історією міста. Саме біля підніжжя цієї гори починав свою історію Львів, названий так на честь Лева, сина князя-короля Данила Галицького.  

Личаківський цвинтар. Воістину, легендарне місце! Тут можна дізнатися безліч легенд минулого, вклонитися могилам великих людей. Екскурсовод дуже цікаво розповідав про пам’ятники (багато з них мають історичне значення), показав могили Івана Франка, Соломії  Крушельницької. Личаківський цвинтар – один з найстаріших в Європі. Перші поховання тут відносяться до Середньовіччя, коли чума страшним нашестям проходила по всій Європі і зачепила своїм чорним  крилом і Львів. Знаменитий лондонський Хайгейт і паризьке кладовище Пер-Лашез не мають настільки давньої історії.
Поряд з цілком сучасними пам’ятниками, тут більше трьох тисяч старовинних скульптур. Прикраси могил можуть багато сказати про те, хто тут похований. Так, пісочний годинник говорить про швидкоплинність життя, гілка дуба – символ міцної і щирої віри, лаврова гілка або ліра свідчать про творчу натуру покійного.
Про «Личаківське» можна говорити практично нескінченно.

Цього  ж  дня ми скористалися пішохідною екскурсією до  Шевченківського гаю.  “Шевченківський гай”, що займає територію близько 84 Га, вміщує в собі надбання кількох культурних осередків України, Територія парку, яка зараз належить громадськості Львова, ще кілька століть тому мала статус цісарських угідь, на яких мав право перебувати лише сам австрійській цісар Франц Йозеф Перший зі своєю свитою. Кайзервальд, саме так ще досі називають місцину, де зараз розташувався парк…
Назва Кайзервальд, що в перекладі з німецької означає “цісарський ліс” (“кайзерівський ліс”), прищепилася до території від часів Австро-Угорської Імперії. Цісар Франц Йозеф Перший, який вперше завітав на західноукраїнські землі, сподобав собі це місце. А згодом, вдруге приїхавши сюди, дав постанову надати цим угіддям статусу цісарських земель. Вже невдовзі серед зеленолистого оазису була встановлена скульптура цісаря як подяка за такі великі привілегії для галицької території. До 18 ст. парк перебував на утриманні заможної львівської сім’ї Алембеків, яка й розпорядилася встановити монумент австрійському цісарю. Відтак за територією закріпилася назва Алембеківщина або Алембеківська Пасіка. Згодом територія парку перейшла до рук німців Лонгшамп де Бер’є. Так з’явилася ще одна назва – Лоншанівка. Невдовзі на деякий час про парк забули, а вже 1908 року його знову взялися оновлювати під територію лунапарку. Відтак до 1914 року на сучасній території “Шевченківського гаю” діяв найбільший у всій Україні на той час атракціонний парк з дешевими забігайлівками (кнайпами) та вишуканими ресторанами. .
Першим історичним архітектурним об’єктом, який потрапив на територію етно-парку, стала дерев’яна церква Св. Миколая із села Кривки (1761 року спорудження), що на Львівщині. Саме її у 20 роках минулого століття планували розібрати на друзки, але громада селища відстояла право на життя сакральної будівлі, заручилася допомогою мистецтвознавця Михайла Драгана і перенесла її у “Шевченківський гай”. Врятований бойківський архітектурний спадок став першим кроком до здійснення неймовірного задуму – створити живий етно-ансамбль старих будівель в одному місці. Вже невдовзі при міській раді Львова запрацював комітет народного будівництва, який почав вишуковувати такі перлини давньої архітектури і перевозити їх до “Шевченківького гаю”.
Зараз музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай” – це зібрання найцінніших архітектурних об’єктів українського старожитництва, колекція якого становить 124 пам’ятки архітектури. Вони розміщені у кількох етнографічних зонах парку: “Лемківщина”, “Бойківщина”, “Гуцульщина”, “Буковина”, “Поділля” та “Львівщина”. У кожному такому етно-регіоні відреконструюване міні-село, в якому є 15-20 архітектуриних об’єктів та близько 3 тисяч предметів побуту та ужиткового промислу наших пращурів. Крім стровинних хатинок, миловидних дерев’яних церкову етно-парку є ще досі діюча кузня, школа, лісопильня, сукновальня, водяний млин та вітряк.  Також “Шевченківський гай” є місцем проведення регіональних та міжнаціональних народних забав, таких як: “Свято Хліба”, “Великодня Гаївка”, “Різдвяна Звізда”, “Зелені свята”, фестивалів “Етновир” та “Співоче поле”, “Свято Меду” та “Ярмарок Ремесел”, а ще – є беззаперчним “лідером” святкувань народних весіль, заручин, хрестин… Одним словом – колиска української самобутності! І на  завершення -- незабутня  прогулянка по вечірньому місту.
 Враження-самі незабутні.

Але до кінця другого  дня з’ясувалося, що місто обійшли, що називається, вздовж і впоперек, оглянули всі основні визначні пам’ятки і архітектурні дива.. Вийшло так, що ми побувавши  у Львові, встигли закохатися в нього.

Хочеться сказати, що екскурсії тут проводяться на найвищому рівні! Красиво, інформативно, Їдучи зі Львова, дали собі обіцянку, що ще не раз повернемося сюди.